Дії у разі відмови дитини від їжі

. Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати

почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та

до дорослого, який спонукає дитину доїдати.

. Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з’їдену страву на кшталт:

«Якщо з’їси — куплю!», «Їж, а то Марійка з’їсть», «Не будеш їсти, не

підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість

процесу її вживання.

. Не варто вмовляти, залякувати дитину та відволікати її іграшками,

читанням книг, іграми, для того щоб вона з’їла порцію. Це призводить до

порушення харчової поведінки.

. Не можна перегодовувати дитину, адже вона з’їдає стільки, скільки

потребує її організм у певному віці.

. Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого

реагування на їжу. Відмова від їжі та погіршення апетиту часто залежать не

від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане

відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові

ситуацій.

. Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на

дисбактеріоз. Надмірна перебірливість в їжі може бути спричинена

неприємним досвідом вживання страв чи продуктів, після яких у дитини

з’являлися больові відчуття.

. Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина

відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий

показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати

допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомилася, тобі сьогодні

складно, тому я тобі допоможу, погодую тебе». Або можна відтермінувати

прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), —

відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом

мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та

почне їсти.